Історики

Більшість українців Різдво Христове святкують за юліанським календарем, тобто Святвечір, згідно з теперішнім календарем, випадає 6 січня. Празник також – на один день довший. Українські традиції, зв’язані зі святами, – дуже багаті. Однак, не всі елементи цієї обрядовості збереглись досьогодні. Наприклад, в українських домах давнього дідуха поспіль заступила ялинка. 

У час зимових празників, тобто від Різдва до Стрітення Господнього, співають обрядових пісень. Ця традиція – постійно жива. Є три різновиди таких пісень: коляди, колядки й щедрівки. 

Колядки й щедрівки об’єднує старовинне дохристиянське походження. У них збереглося немало язичницьких елементів. Різдвяні обрядові пісні на виключно християнську тематику, тобто коляди, появилися в Україні на грані XVI/XVII століть. Запозичені з Польщі та Заходу пісні швидко “українізувалися”. Поставали нові версії – їх уже творив український народ. А це в свою чергу спонукувало композиторів писати авторські коляди, оперті на народні мотиви. 

Коляди патріотичного змісту почали виникати у XIX столітті передусім на Галичині, де рівень національної свідомості був найвищим. Згодом стали додавати все більше патріотичних елементів – аж їхній зміст ставав цілковито світським. Поруч, звичайно, в Україні надалі співали релігійних коляд. Щойно совєтська влада приступила до послідовного винищування традиції обрядових співань. 

Після здобуття незалежності в Україні відродилась традиція співати коляди, колядки й щедрівки. Цей звичай найбільш живий у західній частині держави. 

Сьогодні композитори також пишуть коляди, проте значно частіше постають нові опрацювання давніх пісень. Особливо колядки й щедрівки стають поштовхом до створювання музики, що об’єднує українську традицію з музикою нинішнього світу. У побуті українців важливе місце займає календарна обрядовість, що становить складний комплекс свят упродовж усього року. Незважаючи на давність свого походження, яке сягає язичництва, цей вид обрядовості продовжує побутувати і в наш час.

Язичницький рік складався із двох циклів – весняно-літнього та осінньо-зимового. 

Особливо вирізняється комплекс новорічних зимових традицій язичницького походження зі значними християнськими нашаруваннями. Жоден обрядовий цикл не зберігся у своєму початковому вигляді. „Ми знаємо зимову обрядовість у часткових уривках, в окремих фрагментах. Деякі складники збереглись в одному циклі, в інших вони цілком вимерли й згубилися або збереглися затемнені й викривлені вторинною, головним чином церковною інтерпретацією,” – зазначав дослідник слов’янської історії В.П. Петров. 

Традиційні народні свята й обряди, які дійшли до нас з глибини віків, – це справжня духовна скарбниця нашого народу. Вона допомагає зрозуміти глибше історичну самобутність нашого народу. Дослідники вважають, що в основі календарних зимових обрядів збереглося й досі все те, що в ті далекі часи було пов’язане з хліборобським господарством, з пастухуванням. Кожна магічна дія, акт, слово, обрядові пісні – все це було колись магічними ритуалами, воно розкриває віру, світоглядні вірування, бажання, прагнення, життя та ідеали наших предків. 

В народі говорять: “Зима прийшла і празничків привела”. І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. 

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний з відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. 

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.